ГОЛИ́Ш, а́, ч.

1. Круглий гладкий камінець. Істотне місце в господарстві Усатівського поселення мало лиманне і морське рибальство, про що свідчать знахідки кам’яних грузил для сітей з окатаних голишів (Археол., VIII, 1959, 97); Тиша. І тільки від моря чути час од часу мовби гарматні вибухи та скрегіт каміння — голишів (Головко, І, 1957, 473).

2. перен., заст., зневажл. Про вбогу людину. Дайте цьому голишу хоч ложечку кулішу (Чуб., V, 1874, 583).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 107.