ГОЛИ́ТИ, голю́, го́лиш, недок.

1. перех. Зрізувати під корінь волосся бритвою; брити. Всі запоріжці голили собі голови і зоставляли тільки.. одну чуприну (Стор., І, 1957, 265); Вуса й бороду він завжди голив, голову теж голив начисто (Донч., Вибр., 1948, 221).

◊ Голи́ти лоб (чупри́ну і т. ін.), іст. — забирати в солдати (до 1874 р. всім, кого призивали в царську армію, голили передню частину голови). Кажуть, що хтось-то підглядів, що як голили Костеві лоб, так буцімто в нього покотилися з очей дві слізки… (Кв.-Осн., II, 1956, 387); — Од цариці прийшов указ лоби голить (Шевч., II, 1953, 52); Голи́ти в москалі́, іст. — те саме, що Голи́ти лоб (чупри́ну і т. ін.). Ото ж і вивчився я, виріс, Прошу собі волі, — Не дає [пані]. І в москалі Проклята не голить (Шевч., II, 1953, 63).

2. неперех., перен., розм. Влучно, гостро відповідати кому-небудь на щось. Вже Докія не змовчує більш Уляні, а на всі її лайливі слова так голить, наче бритвою (Кучер, Прощай.., 1957, 343).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 107.