ГО́ЙДАЛКА, и, ж. Споруда, на якій гойдаються для розваги діти й молодь. — Панно, ходімо до Ривки на гойдалку, там вже досі наші дівчата зібралися (Л. Укр., III, 1952, 633); В кінці площі, коло собору, де були карусель, гойдалка.., стояв натовп (Смолич, II, 1958, 41); * У порівн. Він [соловейко] сидить на дерезині, співає, аж бадилина під ним коливається, а він ніби гойдається, як на гойдалці (Н.-Лев., І, 1956, 65).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 105.