ГОДЯ́ЩИЙ, а, е, розм. Придатний для чого-небудь, який відповідає певним вимогам. А тут ще недостатки та нужда гіркая, що ні з чим і вирядити: ні сорочки, ні одежинки годящої (Вовчок, І, 1955, 33); Весь годящий ліс десятники тут же значили крейдою (Мур., Бук. повість, 1959, 138); Давид знову схилився над книжками. Одбирав, які годящі, які оправляти, які на горище (Головко, II, 1957, 99); Минулої осені пішов до Червоної Армії четвертий син — Павло. Коли я почула про це, зраділа, що й четвертого признали здоровим і годящим (Ю. Янов., V, 1959, 156); // рідко. Який має позитивні якості (про людину). Хівря була дівка годяща, була хазяйка (Кв.-Осн., II, 1956, 487).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 105.