ГОДИ́ННИК, а, ч. Прилад для вимірювання часу протягом доби. Мабуть, усі ви, діточки, бачили годинник; можна дізнатись, глянувши на нього чи вдень, чи вночі, котра година (Коцюб., III, 1956, 7); Годинник на руці показував одинадцяту (Ле, Міжгір’я, 1953, 97).

Як годи́нник — чітко, безперебійно, точно. [Горлов:] У мене все як годинник. Це у вас там обговорюють, засідають, а тут наказ — і умри, а виконай (Корн., II, 1955, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 103.