ГОВІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок., церк. Постити і відвідувати церковні служби, готуючись до сповіді та причастя. — Спасенники й без того помагали мені в роботі, як говіли (Н.-Лев., III, 1956, 175); Цілий піст вона і говіла, все у куточку стояла, поклони била… (Барв., Опов.., 1902, 59); // Сповідатися і причащатися. — А як будеш говіть, то задерж в роті причастя (Н.-Лев., І, 1956, 67).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 100.