ГОВІ́ЛЬНИК, а, ч., церк. Той, хто говіє. В церкві вже мало було говільників (Стельмах, Хліб.., 1959, 439); Дехто з говільників намагався дістати відпущення гріхів даремно, вкинувши попові в тарілку, замість п’ятака чи гривеника, звичайний гудзик (Донч., III; 1956, 93).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 100.