ГОВОРУ́ХА, и, ж; розм. Та, що любить поговорити; балакуха. Обидві [хазяйки] .. говорухи такі — що тільки слухай (Вовчок, І, 1955, 373); — Як же в товаристві без неї? Перва [перша] співуха, говоруха вона (Горд., Діти.., 1937, 196).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 101.