ГНОЇ́ТИ, гною́, гної́ш, недок., перех.

1. Викликати або допускати гниття; сприяти гниттю. Куркулі гноїли хліб у ямах, саботували державні заходи Радянської влади (Цюпа, Україна.., 1960, 63).

2. перен. Тримати довго в тяжких, згубних умовах (про людину). Фашисти в таборах людей гноїли, але вбити духу не зуміли (Укр.. присл.., 1955, 416); // Погано впливати; розкладати. — Або грамотна мама не може вчити своїх дітей? Не може замість того, щоб гноїти їх дитячі чисті душі всяким поганим словом, не може наповнити їх добром, а голови розумом? Хіба не може? (Коцюб., І, 1955, 451); [Микита:] Всьому мирові світ сонця надає надію, а мені воно ніби сліпить очі, гноїть мою душу… (Кроп., І, 1958, 117).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 97.