Про УКРЛІТ.ORG

глухуватий

ГЛУХУВА́ТИЙ, а, е.

1. Трохи глухий (у 1 знач.). У сорок першому році його батько, хоч був глухуватий після контузії, одержаної ще в першу світову війну, пішов на фронт (Загреб., Спека, 1961, 34).

2. Не зовсім дзвінкий; неголосний. У здорової деревини звук буде при постукуванні виразнішим, у деревини з вадамиглухуватим (Стол.-буд. справа, 1957, 30); Раптом Жанна почула трохи змінений хрипотою, глухуватий, але таки ж його, батьків голос (Руд., Остання шабля, 1959, 553).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 90.

вгору