ГЛУЗЛИ́ВИЙ, а, е. Який виражає глузування. Семен мовчав. Глузливий вираз, скрививши йому обличчя, застиг в тверде щось, жорстоке (Коцюб., II, 1955, 378); Глузливий сміх козацький дзвінким ляпасом хльоснув Яремі в обличчя (Кач., II, 1958, 413).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 87.