ГЛАСИ́ТИ, глашу́, гласи́ш, недок., перех., книжн. Мати в собі якесь твердження; говорити, стверджувати. — Довгий ряд років зуміє змінити ім’я, зовнішність, характер і долю, здається, так гласить Платанова мудрість (Ле, Міжгір’я, 1953, 37); Недаром основна вимога соціалістичного реалізму гласить, що література покликана розкрити в художніх образах суть подій (Вітч., 8, 1958, 122); // заст. Урочисто проголошувати. — Віруйте і гиньте! — пророки гласять (Шевч., І, 1951, 210).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 80.