ГЛА́ДКО, присл.

1. Присл. до гла́дкий. Гладко стелеться з могилами широкий степ (Стор., І, 1957, 77); Із дому він приніс гладко вистругану дошку, розвів фарбу й узявся за малювання (Чорн., Визвол. земля, 1959, 166); Гладко зачесане волосся, яке ділило голову на дві рівні долі, було вкрите осінньою памороззю сивини (Руд., Остання шабля, 1959, 40).

2. перен. Чітко і правильно (про мовлення, письмовий виклад думки, віршування і т. ін.). Все йому так гладко розказала, як на листу списала (Кв.-Осн., II, 1956, 278); Діалог віршований доволі гладко, чистою народною мовою (Фр., XVI, 1955, 242).

3. перен. Легко, без ускладнень і труднощів. — Ну, ми всі держимося того, що ураджено,.. ще й тішимося, що так гладко йде діло (Фр., II, 1950, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 79.