ГИ́РЛО, а, с.

1. Місце, де річка впадає в океан, море, озеро або в іншу річку; кінець нижньої течії річки. Синє море звірюкою То стогне, то виє, Дніпра гирло затопило… (Шевч., І, 1951, 61); — Біля дунайського гирла галери наздогнали козаків (Тулуб, Людолови, І, 1957, 29); Кажуть,.. лоцмани провели їх з моря по плутаному фарватеру дніпровського гирла (Гончар, Таврія.., 1957, 326).

2. Вузька протока, що з’єднує річки, затоки, лимани між собою або з морем. В нижній частині Дунай поділяється на гирла і при впадінні в Чорне море утворює обширну низинну дельту (ГеоЛ. Укр., 1959, 312); Якось не тішили моє око ані розлогі, яро-зелені, порізані блакитними озерцями та гирлами плавні,.. ані жовті, залиті хвилею виноградників по підгір’ю шпилясті гори (Коцюб., І, 1955, 177); Наші гнуті човники спроквола повзли гирлом, що єднало Голубів і Олексіїв лимани (Досв., Вибр., 1959, 405).

3. Вихідний отвір у чому-небудь. Гирло ями було досить вузьке (Фр., IV, 1950, 23); Заспокоїла себе — навряд, щоб і гирло тунелю було переплутано дротом (Смолич, І, 1958, 78); * Образно. [Хор:] Із пащеки однозубої, Із гирла жахного Тільки лихе можна почуть (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 351).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 62.