ГИК, у, ч., розм. Те саме, що ги́кання. Далі не витримав [Марко], повернувся і з диким гиком ударився тікать, куди бачили очі (Вас., II, 1959, 313); На них з гиком наскочили татари (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 402); Буйний святковий карнавал з гиками та гуками, з бубнами та цимбалами б’є у вузьку вуличку напролом (Гончар, Новели, 1954, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 60.