ГЕ́ТЬМАН, а, ч.

1. В XVI ст. — виборний ватажок козацького війська Запорізької Січі, з XVII ст. до 1764 р. — начальник козацького війська та верховний правитель України. Найвищою військово-адміністративною і судовою владою на Україні, яка замінила вигнану в ході війни [1648 р.] польську шляхетську владу, була влада гетьмана і генеральної старшини при ньому (Іст. УРСР, І, 1953, 240); Не вернуться запорожці, Не встануть гетьмани, Не покриють Україну Червоні жупани (Шевч., І, 1951, 58); * У порівн. Низько насува [Михайло] шапку чорну на чорні брови і походжає сам оддалік, як гетьман поперед ворогом (Вовчок, І, 1955, 338).

2. Головнокомандуючий збройними силами Польсько — Литовської держави в XVI-XVIII ст.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 58.