ГЕТЬ1, присл.
1. Куди-небудь у невизначеному напрямку, на віддаль. Дрозд фуркнув і полетів собі геть (Фр., IV, 1950, 62); Затишіло синє море, Розпрозорилось прозоре, Щуки прудко геть пливуть (Перв., Райдуга.., 1960, 117); // Від якого-небудь місця, за межі чогось. Ми вирвали дві квітки на спомин та й подались швидше до пароходу, геть з тії кріпості (Л. Укр., V, 1956, 11); По закінченні дуета Коловратський подякував.. і гукнув до своєї орави виходити з дому геть (Смолич, II, 1958, 38).
2. На велику відстань; далеко. Мене ти в пелену взяла І геть у поле однесла (Шевч., II, 1953, 284).
3. у знач. дуже, значно. От уже й масниця. Сонце геть високо піднімається; грає на весну-красну (Мирний, І, 1954, 216); Та ще й те додавало Даринці сили, що вже геть більше, як половину дороги проїхано (Вирган, В розп. літа, 1959, 272).
4. у знач. скрізь. А верби геть понад ставо́м Тихесенько собі купають Зелені віти… (Шевч., II, 1953, 230); Ой, коли б з тісної хати Повставали ви, чубаті, Та зирнули геть навколо,— В вас би серце похололо (Стар., Поет. тв., 1958, 56).
ГЕТЬ2, виг.
1. Уживається як наказ відійти від кого-, чого-небудь, покинути, залишити кого-, що-небудь. — Геть, одчепись ! — крикнула Лукина й глянула Уласові просто в вічі (Н.-Лев., III, 1956, 322); [Одарка:] Брешеш!.. Геть з моїх очей, а то битиму! (Мирний, V, 1955, 233); Геть, уславлений спокою! Ми в труді, у боротьбі! (Рильський, І, 1956, 121).
2. Уживається як наказ віддалити, забрати, усунути кого-небудь. Почав її словами картати, а дитиночка на руках так і пручається — кричить. Пан іще гірше розгнівався: — Геть ту дитину! — гукнув,— геть! (Вовчок, І, 1955, 67); Тоді промовляють.. панянки: — Геть Ларька, геть з покоїв! Од його горілкою тхне (Вас., І, 1959, 108).
3. Уживається у значенні слів не треба, не потрібний, щоб не було (частіше в закликах). А у Тимчасового уряду є сепаратний мир з російськими капіталістами. Геть цей сепаратний мир! (Ленін, 25, 1951, 24); [Сапфо:] Геть анемони й фіалки! Дай мені квітку з гранати! (Л. Укр., III, 1952, 724).
ГЕТЬ3, част. підсил.
1. Уживається у знач. зовсім, цілком, увесь. Сонце вже геть було нахилилося до заходу (Фр., V, 1951, 171); Неголений, стомлений, геть пропахлий тютюном, був Гапій трохи схожий на Киселя, коли я вперше побачив того у райкомі (Мур., Бук. повість, 1959, 275); А клуню вже всю геть обійняло полум’ям (Головко, І, 1957, 348).
Геть усі́ — всі, всі без винятку. — Та щоб до того «прошенія» [царю] всі поприкладали руки, геть усі, ціла громада, бо громада — великий чоловік, сила… (Коцюб., І, 1955, 114); Ми ставили балет під назвою «Роберт і Бертрам».. На ці спектаклі квитки розпродувались геть усі (Моє життя в мист., 1955, 22).
2. Уживається у знач. аж, далеко. Шубовсть [Катерина] в воду!.. Попід льодом Геть загуркотіло (Шевч., І, 1951, 45); Прокричали другі півні. Коли геть за північ почувся здалека тупіт, гомін (Мирний, І, 1954, 297).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 57 - 58.