ГЕРОЇ́ЧНИЙ, а, е.

1. Власт. героєві (у 1 знач.); відважний, доблесний. Ярині йшов п’ятнадцятий рік, саме в такому віці героїчні вчинки п’янять уяву, як добре вино (Панч, III, 1956, 8); // Який чинить подвиги, здатний до подвигів, героїзму. [Руфін:] Я бачу, що в Римі люди є ще й героїчні, та нащо ж те геройство марне йде! (Л. Укр., II, 1951, 420); Мов грізна лавина, наступала на ворога героїчна Радянська Армія (Збан., Т. Шашло, 1949, 43); // Багатий на подвиги, вияви героїзму. Показував [Ігор] бухти, кораблі, історичні місця часів героїчної оборони міста (Кучер, Чорноморці, 1956, 26); // В якому розповідається про подвиги героїв. В тому самому часописі надрукував я в XXIX т. свою замітку про композицію найдавнішої південноруської хроніки, єдиної героїчної поеми, що до нас дійшла, «Слова о полку Игоревђ» (Фр., І, 1955, 44); Справжній художник завжди знайде щось своє, особливе.., відкриє перед нами ще одну сторінку героїчного літопису народної боротьби (Рад. літ-во, 3, 1957, 7); З року на рік розвивалися і такі жанри, як героїчний епос (Рильський, III, 1956, 149).

2. перен. Який потребує дуже великого напруження. [Амфіон:] До такого, брате, мурування, як ми оце розпочали, не досить звичайних людських сил.. А тут потрібна сила героїчна (Л. Укр., І, 1951, 450); Дід робив героїчні зусилля зупинити велосипед (Донч., VI, 1957, 54).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 55.