ГЕН-ГЕ́Н, присл., розм. Підсил. до ген 1; далеко-далеко. Ген-ген, мріють дві гори в тумані (Вас., II, 1959, 309); Ще ген-ген до світа, а вже будять її доїти корову та до череди гнати (Коцюб., І, 1955, 63); Юра буде гімназистом ще ген-ген коли! Може, аж місяців через три! (Смолич, II, 1958, 70).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 49.