ГАРНІ́СІНЬКИЙ, ГАРНЮ́СІНЬКИЙ, а, е, розм. Дуже гарний (у 1 знач.). — Як таке манісіньке, гарнісіньке [дитя] та впустити? (Мирний, IV, 1955, 232); Яке ж гарнюсіньке телятко вчора з’явилося на світ! (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 123); Та й пригорне, та й поцілує [Павлусь], мов огнем тебе пройме. Сам гарнюсінький же, як линок (Барв., Опов.., 1902, 234).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 35.