ГАРМО́НІКА, и, ж., розм. Те саме, що гармо́нія². [Пашка:] А як заграє на гармоніку, то аж душу тягне (Стар., Вибр., 1959, 156); Андрій чув, як здалека долітав різнобій голосів, безтямне реготання, скигління гармоніки (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 28).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 33.