ГАРМА́Ш, а, ч.

1. іст. Майстер, який виготовляв і обслуговував гармати. [Мар’яна:] Начиніть набоями гармати! [Катря:] А покажіть нам, діду, як і що. [Дід:] Був гармашем, то стану у пригоді (Стар., Вибр., 1959, 552); У Запорізькій Січі були й гармати. Козаки були прекрасними гармашами (Іст. УРСР, І, 1953, 164).

2. розм. Те саме, що гарма́тник. Гей, гармаші! озвітесь із гармат! (Сл. Гр.); Чому гармаші, поскладавши тілогрійки, не відлучаючись ні на секунду від своїх гармат, стоять біля них у таких по-мисливському напружених позах? (Гончар, III, 1959, 359).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 32.