ГА́РЕЦЬ, рця, ч., заст.

1. У дореволюційній Росії — міра сипких тіл, що дорівнює 3,28 літра. На качку давали з економії по гарцеві зерна, але качка за літо здохла б, а не прохарчувалась би тим гарцем (Н.-Лев., II, 1956, 187).

2. Посудина, що вміщує таку кількість речовини. Ліля і Марися гарцями збирали [хрущі] і топили (Л. Укр., V, 1956, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 31.