ГАМІРЛИ́ВИЙ, а, е. Який зчиняє гамір; галасливий. Поміж срібно-зеленими гілками тріпонуться при любовному цвіріньканні рухливі табунці гамірливих горобців (Круш., Буденний хліб.., 1960, 101); Верескливий дзвінок відчиняє пащі класів і випускає з них гамірливих та веселих дівчат (Вільде, Повнол. діти, 1960, 155); // Сповнений гамору. Професор встав і пішов геть по довгому гамірливому коридору (Чаб.. Шляхами.., 1961, 19); Поволі спадало збудження гамірливого дня, огортала землю своїми оксамитними крилами ніч (Вол., Самоцвіти, 1952, 27).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 25.