ГАЛЬО́РКА, и, ж., розм.

1. Те саме, що галере́я 2. — Ви сиділи в партері, а я, певно, сидів на гальорці, через те вам було не видно мене, — сказав Леонід Семенович (Н.-Лев., IV, 1956, 134); В старому, дореволюційкому провінціальному театрі на гальорці тісно сиділи бородаті студенти і переодягнуті гімназисти (Смолич, III, 1959, 130).

2. перен. Глядачі, які заповнюють це приміщення. Ззаду хвилястими скелями темніє гальорка — мовчить, як діброва (Вас., І, 1959, 314); Їй здалося, що люди в дальніх рядах підвелися, а гальорка нависла грудьми над залом (Сміл., Сад, 1952, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 23.