ГАЛАБУ́РДНИК, а, ч., діал. Бешкетник. З якою насолодою побив би він його, згнітив своїм тілом, здушив за горло!.. Тощо сказала б вона?.. галабурдник!.. (Коцюб., І, 1955, 408); Вельможне панство каже, що треба приборкати самих горлаїв та галабурдників, — тих, хто грабує та робить напади (Тулуб, Людолови, II, 1957, 218).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 18.