ГА́ЙКА¹, и, ж. Металева деталь різних форм з отвором посередині, що мав гвинтову різьбу для нагвинчування на що-небудь (болт, шпильку і т. ін.). Підбіг [Чубинський] до вікна й, не пам’ятаючи, що діє, почав обкручувать гайку (Коцюб., II, 1955, 173); Я допомагав помічникові машиніста чистити паровоз, лазив за ним поміж колесами під самий котел, відгвинчував ослаблі гайки (Сміл., Сашко, 1957, 58).

◊ Відпуска́ти (відпусти́ти) га́йку — послаблювати вимоги. — Сідай на готове та дивись, не відпусти гайку, — повчав Сагайда Маковейчика, передаючи йому взвод (Гончар, III, 1959, 389); Закру́чувати (закрути́ти, підкру́чувати, підкрути́ти і т. ін.) га́йку — посилювати вимоги, підтягувати в роботі. — Раз він підкручував усім гайку, то не міг же обминути Барила (Кучер, Трудна любов, 1960, 249); — Підкрутить потрібно гайку! Указать на млявий ріст [у роботі]! (С. Ол., Вибр., 1959, 272); Слабка́ га́йка — про неспроможність або відсутність сили, вміння зробити, виконати що-небудь. — Обушок своє діло зробив… Та ще подекуди й робить… Тільки ви, молодь, щодо обушка — слабка гайка… (Вишня, І, 1956, 257).

ГА́ЙКА², и, ж., розм., рідко. Гаяння (гайнування) часу; затримка. Коли б не гайка трапилась у дорозі, може б і встиг на обід (Сл. Гр.); Прикажчик, здавалося б, не мав тепер на віщо скаржитись: ні за лантухами, ні за водою, ні за соломою не було гайки (Л. Янов., І, 1959, 104).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 16.