ГАД, а, ч.

1. Земноводна тварина або плазун. Кого гад укусив, той і глисти боїться (Номис, 1864, № 5797); До пенька з усіх сторін повзли вужаки.. Гади збиралися на зиму в спільне кубло! (Донч., IV, 1957, 41); * Образно. [Антей:] В тих квітках ховався невидимий холодний гад розпусти і зневаги (Л. Укр., III, 1952, 430); * У порівн. Тіні од листя й од квітів манячать під ногами, як холодні гади (Вас., II, 1959, 31).

2. перен., зневажл. Про огидну, підступну людину. Ні чума, ні атомні снаряди, Ні жало зміїне клевети, Ні продаж — ні зрадники і гади Не скорять нас, сестри і брати! (Рильський, III, 1961,81); // Уживається як лайливе слово. Матюха довго й пильно дивився йому в обличчя, а потім обійшов крок. — У, гад! — вирвалось у нього (Головко, II, 1957, 146); — Дай рубону гада по черепу! За наклеп! За брехню! (Гончар, II, 1959, 116).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 9.