ВІТРЯ́К, а, ч. 1. Вітряний млин. Ставок, гребелька, і вітряк З-за гаю крилами махає (Шевч., II, 1953, 205); Самотньо застиг на горбі вітряк (Шиян, Переможці, 1950, 209); * У порівн. Все крутилось і шуміло лиш, Мов вітряк (Фр., XIII, 1954, 121).

2. рідко. Те саме, що вітродвигу́н. Під Москвою поставили намети з науковими приладами, побудували вітряки та радіостанцію (Видатні вітч. географи.., 1954, 148).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 689.