ВІ́ТКА, и, ж. 1. Зменш. до ві́та. Загинув ти, — взяла своє недоля, — Мов одірвалась вітка від гіллі (Граб., І, 1959, 144); Давно спарувались, як птиці гоже. Пір’я назносять, кладуть між віток (Мал., І, 1956, 279).

2. Залізнична колія, відгалужена від основної колії. Тут проходила вітка, що сполучала саксаганську лінію через Карнаватку з Довгинцевим (Коцюба, Перед грозою, 1958, 188); На.. залізничній вітці стоїть готовий до відправки ешелон (Рад. Укр., 1.І 1951, 1).

3. рідко. Притока ріки. Вітка Дніпрова.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 687.