ВІ́ТЕР, тру, ч. Більший або менший рух потоку повітря в горизонтальному напрямі. Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива (Шевч., І, 1951, 3); Вітер грайливо дмухав йому в сіре обличчя теплими хвилями (Панч, II, 1956, 433); * У порівн. Вхопила вона ту мітлу і вітром за ним (Вас., II, 1959, 313).
◊ Вали́тися від ві́тру див. вали́тися; Ві́тер у голові́ [гра́є] в кого — хтось легковажний, несерйозний. А парубки тії — сказано, вітер у голові, молодії —видрали десь музики і повели молодих по селу, гукаючи, співаючи (Вовчок, І, 1955, 87); Так що ж це він? Хизувався, як хлоп’як? А чи ще вітер у голові грав, і він просто вигадує? (Коз., Гарячі руки, 1960, 21); Ві́тер сви́ще (свисті́в, гуде>́) у кише́нях — нема (не було) грошей. В її батька і в неї давно вітер свистів у кишенях (Н.-Лев., IV, 1956, 226); — Сухарі вийшли, махорки катма, вітер у кишенях гуде… (Гончар, Таврія, 1952, 78);
Ві́тром підби́тий (підши́тий): а) про благенький одяг. Вітром підшита свитина, літня китайчата хустка не дуже десь гріли (Коцюб., І, 1955, 453); б) про несерйозну, легковажну людину; Зві́дки ві́тер ві́є — від кого йде думка, погляд і т. ін. Галя почула, звідки вітер віє, куди хилить… (Мирний, III, 1954, 286); Ки́дати (пуска́ти і т. ін.) на ві́тер гро́ші (заробі́ток і т. ін.) — даром, марно витрачати гроші, заробіток тощо. [Герміона:] Немає за що ганити тебе, хіба за те, що ти свій заробіток пускаєш так на вітер (Л. Укр., III, 1952, 419); Він.. гроші на вітер пускав (Мур., Бук. повість, 1957, 7); Куди́ ві́тер ві́є (дме): а) у чому, власне, справа; Паляничка ще не добрав, куди воно вітер дме, тому вибирав тепер слова обережні, моргаючи своїми мавпячими, очима (Чаб., Тече вода.., 1961, 161); б) про непослідовність у чиїй-небудь поведінці, думках, політиці. Лови́ти вітри́ — бути неуважним. Коли Наум приходив до церкви молитись, то вже справді молився, а не ловив вітрів, не розглядав туди і сюди (Кв.-Осн., II, 1956, 66); На ві́тер говори́ти (ки́дати слова́ і т. ін.) — даремно, марно говорити. [Марусяк:] Бо знай, небого, я На вітер говорить не вмію (Фр., IX, 1952, 313); На [всі] чоти́ри вітри́ — куди хоч, у будь-який бік. Йди на чотири вітри (Укр.. присл.., 1955, 310); Пішло́ (піде́) з (за) ві́тром — пропало (пропаде); Шука́ти (лови́ти і т. ін.) ві́тра в по́лі — даремно шукати кого-, що-небудь. Така вона була, панночка тая, що присягала "любитиму", наче "на добридень" віталася. А по добридню та й шуги! Бувайте здорові, шукайте вітра в полі!.. (Вовчок, І, 1955, 378); Яки́м ві́тром (яки́ми вітра́ми) [занесло́]? — яким способом, з якої причини, з якою метою з’явився (з’явилися), яка потреба привела? [Юркевич:] Ви тут? Яким вас вітром сюди занесло? (Коч., І, 1956, 599).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 687.