ВІСТУ́Н, а́, ч. 1. Той, хто приносить звістку. Чи ж все буть йому кар вістуном І погрозою в людях!? (Фр., XII 1953, 503);

2. перен. Те саме, що ві́сник 2. Побачили усі, як птах, вістун весни, Із світанкової упав височини (Нех., Дорога.., 1945, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 685.