ВІРШІВНИ́К, а, ч., заст. Поет. Я себе не лічу за віршівника і через те мої вірші може й не задовольнять справжнього віршівника (Мирний, V, 1955, 376).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 682.