ВІНЧА́ННЯ, я, с. Здійснення шлюбного церковного обряду. В неділю після вінчання йшла з церкви Нимидора.., весела й щаслива (Н.-Лев., II, 1956,181); [Шумейко:] А пам’ятаєте, як я у вас за боярина був та попові не додав карбованця за вінчання? (Мик., І, 1957, 507).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 678.