ВІНЦЕНО́СЕЦЬ, сця, ч., заст., уроч. Монарх, цар. [Василько:] Було так, щоб державний вінценосець Своєму слову зрадив, віру вбив?.. (Крот., Вибр., 1959, 540).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 678.