ВІНО́ЧОК, чка, ч. 1. Зменш.-пестл. до віно́к. Рвуть зілля дівчата. Віночки плетуть (Рудан., Вибр., 1949, 40); А от же й найбідніші з дівчат стали носити віночки з стрічок (Григ., Вибр., 1959, 98); Новенька селянська хата з білими стінами, з ясними вікнами, .. у віночку розлогих верб та яблунь (Фр., IV, 1950, 452); Христина враз опускає донизу чорні віночки вій (Стельмах, Хліб.., 1959, 161); З них [ліричних пісень] можна скласти цілі вінки і віночки, пройняті веселкою настроїв, тонів і півтонів, одвертої і суворої мови життя (Мас., Життя.., 1960, 126); * Образно. Мучене чоло його ти [музо] закрасиш Правди віночком (Мирний, V, 1955, 280); // у знач. присл. віночком. Дівчино, дівчино. Сонцем заквітчана. Коси віночком По давньому звичаю (Дор., Літа.., 1957, 39).

◊ Як у віно́чку — дуже гарно, чисто. В хату, то й заглянуть весело: як у віночку (Вовчок, І, 1955, 4).

2. рідко. Те саме, що віне́ць 3. В мене віночок з чистого золота, 3 перлів дрібних та королю (Л. Укр., І, 1951, 330).

3. Частина квітки, що складається з окремих або зрослих пелюсток. Вода позволяла дивитися на її ноги, такі бліді, як віночок нарциса (Коцюб., II, 1955, 214); Квітки повитиці польової на коротких квітконіжках.. Віночок дзвоникуватий, пелюстки його загострені (Бур’яни.., 1957, 101).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 677.