ВІ́НО, а, с. 1. Плата за наречену в деяких давньоруських племенах. В інших [племенах] дружину викупали за "віно", тобто за плату (Іст. СРСР, І, 1956, 34).

2. заст. Посаг. [Хома:] Скажи, яке ти віно даси за своєю дочкою? (К.-Карий, II, 1960, 191); Щоб віддати Кулику за хазяйського сина, батько готував добре віно, — важку скриню і шматок поля (Чорн., Визвол. земля, 1959, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 677.