Про УКРЛІТ.ORG

вікувати

ВІКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. Проживати свій вік; жити. То так він і жив собі, й добре йому велося все: .. вікував він собі гарненько з дочкою (Вовчок, І, 1955, 310); — Хіба.. так удовицею й вікуватимеш? (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 171); // Довго перебувати, жити де-небудь. — Не вікувати ж мені, думаю собі, у наймах, треба б уже хоч клаптик свого поля мати… (Коцюб., І, 1955, 105); — Не кури, — спокійно стримав його Максим. — Сіно підпалиш. — А тобі шкода? Чи ти тут вікувати надумав? (Тулуб, Людолови, І, 1957, 80); // перен. Завжди, постійно перебувати, знаходитися де-небудь (про предмети). В світ дорогу, в світ дорогу! Де вікує сніг на кризі (Метл. і Кост., Тв., 1906, 60).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 672.

вгору