ВІКНИ́НА, и, ж. 1. Отвір у стіні для вікна. Будинок дихав пусткою через чорні вікнини поверхів (Тудор, Вибр., 1949, 288); * Образно. Буйна зелень вуличних посадок та присадибних садків проривалась тільки в одному місці величезною вікниною.. стадіону (Смолич, ІІІ, 1959, 502).

2. діал. Вікно (в 1 знач.). — Так ви вже тут не вперше? — Ще б уперше! Я звідси родом.. — Із самих Клеченців? — Та ні! Оно — з Матвіївки, — вказав я у вікнину На дальню гору з вітряками (Вирган, В розп. літа, 1959, 209).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 671.