ВІЙЦЕ́, я, с., заст. Дишло в упряжі плуга, розташоване між двома парами волів. От він узяв, нарвав війце і підпріг її, а жінку поставив за погонича (Сл. Гр.); Старий Кажан, схопивши дубове війце, ..з силою махнув ним у повітрі (Цюпа, Три явори, 1958, 57).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 670.