ВІЙТ, а, ч. Керівник місцевого (міського чи сільського) управління або самоврядування в середньовічній Німеччині, Литовському князівстві, Польщі та на Україні (в XV-XVIII ст.). Війт призначався на 100 і більше селянських волок. Основна його функція була виганяти селян на панщину (Іст. УРСР, І, 1953, 132); // заст. Сільський староста. Добралась до села. Тут десяцькі, соцькі, війти до мене пристали, що я з другого повіту (Барв., Опов.., 1902, 367); // У Західній Україні (до 1939 р.) та в Польщі (до 1950 р.) — голова волосної управи. Кандидатуру Юзефа Кропивницького.. воєвода Львівський протегував на посаду війта (Чорн., Визвол. земля, 1950, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 670.