ВІ́ДЬМИТИ, млю, миш; мн. ві́дьмлять; і ВІДЬМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., заст. Займатися відьомством; чаклувати. Палажка тричі перехрестилась, щось пошептала — вже й не знаю, чи молилась, чи відьмила (Н.-Лев., II, 1956, 13); У нас одна жінка хотіла навчитись відьмувати (Барв., Опов.., 1902, 55).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 667.