ВІДЩЕ́ПЛЮВАТИСЯ, юється, недок., ВІДЩЕПИ́ТИСЯ, е́питься; мн. відще́пляться; док. 1. Відриватися, відколюватися від чого-небудь. Тріска, відщепившись від борта, хуркнула поблизу (Гончар, І, 1954, 322).

2. перен. Відриватися, віддалятися від певного суспільного середовища. —Відщепився від нашого роду, мов тріска від дерева (Стельмах, Хліб.., 1959, 119).

3. хім. Відділятися (про молекули або їх частини). Частина азоту гумінових кислот може відщеплюватись і вбиратись рослиною (Колг. Укр., 7, 1956, 26).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 666.