ВІДЦУРА́ННЯ, я, с. Дія за знач. відцура́тися. Забув своє відцурання (Кв.-Осн., II, 1956, 326); Тепер же, глянувши на цюю другу, маленьку черничку, я аж жахнувся в своїм серці.. — Таке личко, таке ніжне, без малюсінької плямки,, наче білий первоцвіт проліска; ..і — ця чорна одіж, відцурання, забуття, за життя могила! (Григ., Вибр., 1959, 371).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 658.