ВІДХЛИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДХЛИ́НУТИ, ну, неш, док. 1. Текти назад від чогось. Потім устромила голову в корито і довго стояла стовбура, відчуваючи, як гаряча кров відхлинає від голови і робиться легше (Тют., Вир, 1964, 428); Кров нараз відхлинула від її обличчя, і воно.. стало в цю хвилинку жовтим, старішим (Жур., Опов., 1956, 28); Хвилі відхлинули від берега.

2. перен. Швидко відходити, відступати від кого-, чого-небудь (про натовп, групу людей). Маса поволі розгойдується, ніби одхлинає назад (Кол., На фронті.., 1959, 124); Діти одхлинули від вікон (Кучер, Пов. і опов., 1949, 72); Лава вершників відхлинула та скотилася вниз на дно балки (Оп., Іду.., 1958, 463).

3. тільки док., безос., діал. Полегшало, стало легше на душі. — Се якась інша молода княгиня. — Мені наче одхлинуло (Барв., Опов.., 1902, 390).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 655.