ВІДТІЛЯ́, ВІДТІ́ЛЬ, присл. З того місця; звідти. Дали нам Греки прочухана І самого Енея-пана В три вирви вигнали відтіль (Котл., І, 1952, 71); Загін Гарика поспішив на околицю лісу, щоб відтіля спостерігати бій (Трубл., III, 1956, 121); // 3 того боку. І відтіль гора, І відсіль гора (Чуб., V, 1874, 120); Застукала ляда; Бігає човник відтіль і відсіль… (Щог., Поезії, 1958, 104).

◊ Ні відсі́ль, ні відті́ль див. відсіля́.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 649.