ВІДТУХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДТУ́ХНУТИ, ну, неш, док. Зменшуватися розміром (про опухлу частину тіла, людину тощо); стухати. Що ж тобі відтухає на горлечку? (Сл. Гр.); Ходжу я доволі добре, тримаюсь на ногах. Ноги, здається, одтухли (Коцюб., III, 1956, 456); [Писар:] Олексу у москалі здали, то вдвох з старшиною чотири дні і чотири ночі пили.. Після того, мабуть, днів п’ять не пив, поки одтух (К.-Карий, І, 1960, 67).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 651.