ВІДТИ́СКУВАТИ, ую, уєш і ВІДТИСКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДТИ́СНУТИ, ну, неш, док., перех. 1. Натискаючи, віддаляти, відсувати когось від кого-, чого-небудь. Пручались цікаві, щоб ближче, — їх знов одтискали далі (Вовчок, І, 1955, 174); Команда стражників, наступаючи від причалених плотів, з хрипом лізла на людей, відтискуючи їх від берега (Гончар, Таврія.., 1957, 67); Побачивши драбантів, міська сторожа відтиснула юрбу (Тулуб, Людолови, II, 1957, 364); // Змушувати когось відходити, відступати з певного місця. Німецькі феодали відбирали в слов’ян кращі землі і відтискували їх на погані (Іст. середніх віків, 1955, 110); Рота легко відтиснула передові частини противника (Кач., І, 1958, 516); // перен. Відсувати на другий план. Колись поетові [М. Рильському] дорікали, що в нього естетська споглядальність, класично-парнасівське зображення навколишнього світу відтиснули.. передові ідеї сучасності. Це не так (Мал., Думки.., 1959, 13).

2. Натискаючи чимось, залишати відбиток, слід на чому-небудь. Відтиснути пальці на папері.

3. друк. Переносити знаки на папір; відбивати. Роман складав з окремих літер рядки, а ми старанно відтискували ті рядки на аркушиках з зошитів — друкували прокламації (Минко, Моя Минківка, 1962, 136); — Треба гранки відтиснути, а немає чим (Шиян, Партиз. край, 1946, 120).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 649.