ВІДТИ́КАТИ¹ див. відтика́ти ¹.

ВІДТИ́КАТИ² див. відтика́ти³.

ВІДТИКА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ВІДТИ́КАТИ, и́чу, и́чеш і ВІДІТКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. Опускати вниз що-небудь підіткнуте (одяг, фіранку тощо). Відтич спідницю, бо ходиш підтикана, як чапля (Сл. Гр.).

ВІДТИКА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., ВІДІТКНУ́ТИ і діал. ВІДІТКА́ТИ, кну́, кне́ш, док., перех. Відкривати що-небудь заткнуте; розкорковувати; протилежне затикати. Відіткни пляшку (Сл. Гр.); // Витягати з чого-небудь корок, затичку. Я відтикаю зубами пробку — і в обличчя мені б’є незнайомий густий дух вина (Мик., II, 1957, 154); Яринка уважно стежила за пухирцями.. і, коли вони, нарешті, зникли, відіткнула корки (Собко, Зор. крила, 1950, 246).

ВІДТИКА́ТИ³, а́ю, а́єш, недок., ВІДТИ́КАТИ, и́чу, и́чеш, док., перех., заст. Помічати копи, кіпці тощо, втикаючи в них палки, гілки і т. ін. Копи одтикають (Номис, 1864, № 10175).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 648.