ВІДТАРАБА́НИТИ, ню, ниш, док., перех. 1. ірон. Швидко, але без інтонацій розповісти завчений текст. Треба було, не спиняючись, відтарабанити лекцію слово в слово (Тулуб, Людолови, І, 1957, 316); Черговий враз молитву одтарабанив (Тич., II, 1957, 31).

2. фам. Швидко віднести, відвезти, не дуже піклуючись про неушкодженість кого-, чого-небудь. [Старшина:] Як тільки засне, то ми його тоді насядемо, зв’яжемо і в холодну відтарабанимо (К.-Карий, І, 1960, 62); Уранці жеребчик сконав, а вночі Павло та Гаврило зідрали з нього шкуру і відтарабанили на скотомогильник (Тют., Вир, 1964, 514).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 647.